Ладини

Ладини, Ладіни (ладин. Ladins, нім. Ladiner, італ. Ladini) — етнічна спільнота, що входить до ретороманської групи.

Ладинці переважно мешкають на півночі Італії, у провінціях Больцано, Тренто та Беллуно, в п'яти долинах: Ґардені, Бадії, Фасса, д'Ампеццо та Лівіналлонґо.

Також ладини мешкають у східній частині Швейцарії, кантон Ґраубюнден долина Енґадін. У Південному Тиролі ладини складають 4,53 % населення.

Віруючі — кальвіністи у Швейцарії та католики в Італії. За походженням ладини — нащадки ретів, романізованих в перших століттях н. е.

Неофіційною столицею ладин є містечко Корвара-ін-Бадія.

Термін «ладини» виник в середині XIX століття завдяки працям італійського лінгвіста Ґраціадіо Ісайя Асколі, який у своїй праці «Saggi ladini» (1873) вперше написав про єдиність ладинської мовної групи Ґраубюндена (Швейцарія), Фріулі (Італія) та Південного Тіролю (Австрія; нині - Італія).

У 1870 році було утворена організація «Ладинська нація» (ладин. «Nazium Ladina»), а в 1905 році «Ладинська Спілка» (ладин. «Union Ladina»), які об'єднували ладин у боротьбі за їхні культурні та мовні права. Нині найвпливовішою серед ладин є громадська організація «Загальна спілка ладин Доломітових Альп» ладин. «Union Generela di Ladins dla Dolomites»).

Розмовляють Ладинською мовою, яка входить у ретороманські мови, в Швейцарії користуються також німецькою мовою, в Італії — італійською та німецькою.

Перший текст ладинською мовою, бадіотським діалектом, датується 1631 року. У 1833 році Мікура де Рю склав першу ладинську граматику «Versuch einer deutsch ladinischen Sprachlehre». У 1879-1895 роках Йоганн Баптист Альтон (1845-1900) опублікував збірку ладинських історій та легенд, що складалася з семи книг.

У 1905 році Вільгельм Мородер випускав в Ґардені ладинською мовою часопис «L'amik di Ladins». 1815 та 1865 роках в Південному Тіролі ладинською мовою було надруковано молитовник, а в 1879 році Маттеусом Декларом було видано життєпис Святого Женовева.

У другій половині XIX століття австрійське шкільне відомство дозволило вивчати ладинською мовою Біблію у школах долини Ґардена.

З приходом до влади Беніто Муссоліні була запроваджена політика італьянізації, яка значно погіршила становище ладинської мови — її усунули зі сфер культури, освіти, судочинства, послуг, засобів масової інформації та замінили італійською.

У 1948 році був ухвалений автономний статут регіону Трентіно-Альто-Адідже, який передбачав об'єднання провінції Больцано з італомовною провінцією Тренто. Відповідно до статуту, більшість автономних повноважень делегувались регіону, в якому більшість населення становили італійці. Таким чином ладинці виключалися з процесу прийняття рішень. У 1972 році був прийнятий новий статут автономного регіону, який передбачав надання політичних та культурних прав ладинам з одночасним розширенням автономії провінції Больцано шляхом делегування органам провінції повноважень держави та регіону. У лютому 2001 року була ухвалена нова редакція статуту, яка спрямована на подальше розширення автономії Південного Тіролю та Тренто, повноваження яких на цей момент значно ширші за повноваження автономного регіону.

У 1949 році почала виходити щомісячна газета ладинською мовою «Ми ладини» (ладин. «Nos Ladims»), 1972 році газета перейменована на «Голос Ладин» (ладин. «La Usc Ladins»). З 1990 року газета стала щотижневиком.

Для збереження, підтримання та поширення ладинської мови, у 1975-1976 роках, створено три інститути ладинської культури: «Інститут ладинської культури Majon de Fascegn» для долин Валь і Фасса у містечку Віґо-ді-Фасса, «Інститут ладинської культури Мікура де Рю» для долин Ґардена і Бадіа, знаходиться у містечку Сан-Мартіно-ін-Бадія та Інститут ладинської культури «Cesa de Jan» для муніципалітетів Колле-Санта-Лучія, д'Ампеццо та Лівіналлонґо (долин Аґордо, Кадоре, Комеліко та Цольдо) у провінції Беллуно.

Ладинска визнана міноритарною мовою у 54 комунах провінцій Трентіно-Альто-Адідже та Фріулі-Венеція-Джулія. З 1989 року в адміністрації провінції Больцано ладинська мова є обов'язковою. У 1993 році ладинська є обов'язковою у долині Фасса. У провінції Тренто з 1993 року ладинська використовується у дитсадках, та є обов'язковою для вивчення у школах. Радіо міста Больцано щодня робить дві передачі по 20-25 хвилин уранці й увечері ладинською мовою.

Від «ладини» походить назва у геології Ладинський ярус.

• Тоні Валеруз — італійський альпініст та екстремальний лижник.
• Ґілберт та Джордж — британські художники-авангардисти.
• Крістіан Ґедіна — італійський автогонщик та колишній гірськолижник.
• Марко Інсам — італійський хокеїст.
• Деніз Карбон — італійська гірськолижниця.
• Кароліна Костнер — італійська фігуристка.
• Джорджо Мородер — італійський композитор, продюсер та виконавець.
• Отто Мородер — австрійський скульптор.
• Етторе Соттсасс — італійський архітектор та дизайнер.
• Сьюзі Роттонара — ладинська співачка.
• Алексія Рунґґальдір — ладинська біатлоністка.
• Луїс Тренкер — німецький кінорежисер та фотограф.
• Йосип Фрайнадемец— католицький святий.

• Інститут ладинської культури імені Мікура де Рю [Архівовано 7 квітня 2019 у Wayback Machine.]