Лігурійська мова

Це стаття про сучасну мову романської групи; про стародавню мову див. статтю «Лігурська мова».

Лігурі́йська мо́ва — романська мова, якою розмовляють на північному заході Італії в регіоні Лігурія, на півночі Тоскани, в південному П'ємонті (частина провінції Алессандрія), західна частина Емільї-Романьї. В Італії лігурійську мову традиційно зараховують до італійських діалектів.

Поза межами Італії діалекти цієї мови поширені на середземноморському узбережжі Франції від італійського кордону до Ніцци, на Корсиці у м. Боніфачо зберігається генуезька говірка лігурійської мови. У Монако поширений монегаський діалект, який має статус мови і зветься монегаською мовою. Лігурійською розмовляють у комунах Карлофорте на о. Сан-П'єтро і Калазетта на о. Сан-Антіокко, що розташовані біля берегів Сардинії. Говірка Карлофорте має назву tabarchino (табаркінська), оскільки її носії переселилися на Сан-П'єтро з о. Табарка біля узбережжя Тунісу, куди, в свою чергу, вони у ранньому середньовіччі переселилися з Лігурії.

Існують такі діалекти лігурійської мови:

• Генуезький (поширений у Генуї, найпоширеніший з діалектів).
• Монегаський (Монако, має статус мови).
• Інтемельський (Санремо і Вентімілья).
• Ментонський (Мантон, Франція, розглядається як перехідний між інтемельською говіркою і окситанською мовою).
• Брідзький (комуна Ла Бріґ, Франція і комуна Бріґа Альта, Італія).

Лігурійська абетка складається з:

• 6 голосних — a, e, i, o ,u, y;
• 18 приголосних — b, c, ç, d, f, g, h, l, m, n, p, q, r, s, t, v, x, z.
• Майже всі приголосні можуть мати діакритичні знаки — умлаут(¨), циркумфлекс(ˆ), акут(ˊ), гравіс(`).

• Jean-Philippe Dalbera, Les parlers des Alpes Maritimes : étude comparative, essai de reconstruction [thèse], Toulouse: Université de Toulouse 2, 1984 [éd. 1994, Londres: Association Internationale d’Études Occitanes]
• Werner Forner, «Le mentonnais entre toutes les chaises ? Regards comparatifs sur quelques mécanismes morphologiques» [Caserio & al. 2001: 11-23]
• Intemelion (revue), n° 1, Sanremo, 1995.